Your gateway to endless inspiration
Він курив вишукану сигару показово, шкірився, дивився прямо у вічі. Із глузливим задоволенням спостерігав кільця диму, що розчинялися у повітрі. Дивовижно, але дим видавався навіть абсолютному новачку якимось незвичним, наче це справді була смертельна отрута. Шрами на обличчі стали більш насиченими та створювали враження звіра, що, власне, не було далеким від правди. Морок кімнати не був здатний приховати палання скажених очей, які були все менше схожі на полум’я чи дорогий алкоголь, а радше на калюжу крові, в якій досі можна було знайти пасма платинового волосся. Він зробив глибокий вдих і поволі піднявся, підходячи до Тсунайоші ближче.
- Ти не усвідомлюєш, про що кажеш.
- Справді?
Тсунайоші виглядав досить стурбовано. За ці десять років він все ще був малим лякливим звірятком, хоча й зміг наростити ікла, здатні, не вагаючись, розірвати противника на шмаття. Це було досить кумедно, що перед ним, колишнім суперником, він все ще става таким до жалюгідного слабким та огидно співчутливим. І Занзас зараз би був не проти зійтися з ним у битві, розбиваючи бліді губи, змішуючи шкіру із склом, щоб розпливтися кривавим місивом посеред вишуканого кабінету та прикрасити білий килим.
- Ти абсолютно не стурбований тим, що сталося? Ви були поряд десятиліттями!
- Він був лише засобом. Зброєю, якщо тобі так зручніше. - він знову затягнувся та хрипко засміявся. - Іноді я уявляв, як власноруч відітну йому голову. Вирву кишки та запихатиму у горлянку. Чи заберу другу руку і дивитимусь, як він плазує біля моїх ніг.
- Ти… - Тсуна відсахнувся, із жахом у очах дивлячись на людину, яку, попри всі негаразди - а їх було за спільну історію достатньо, аби скласти враження - прикладом та навіть партнером. Ексцентричним, жорстоким, але безперечно надійним. І тільки зараз він усвідомлював, наскільки сильно помилявся.
- Йди геть, Вонґоло, - Занзас ліниво провів рукою у волоссі, зверхньо дивлячись на опонента. - Ти зі своєю моральною блядською підтримкою нікому не потрібен, - нахилився значно ближче, настільки, що Тсуна відчув голодну пащу велетенського хижака, що от-от смачно захрустить його шиєю, - І-ди ге-ть.
Коли у приміщенні лишився лише Занзас, він почувався ще більше спустошеним. Сигарета вже закінчувалася, отже, часу лишилося геть крихта, власне, йому потрібно було рівно стільки.
- Я не зможу сам, ти ж знаєш, що цей весь цирк ніколи не був для мене домом, - він хрипів, задихаючись, - Ти виблядок, Ску, вйобська скотина, я власними руками придушу тебе, ти не смів так просто взяти й померти, не смів, сука!
Важко закашлявся, фіолетові вени проявлялися по тілу ще більше, спотворюючи картину ще більше. За мить його дихання зникло повністю.